До розуміння через досвід.
Доктор-психіатр Браян Вайс розповідає про свої перші дослідження у пошуках згадок про реінкарнацію після початкових кроків у терапії минулих життів.
Подолавши початковий скептицизм, він починає з’ясовувати, чи доходили інші терапевти до подібних відкриттів у минулому. Також він досліджує, як різні релігії ставляться до поняття реінкарнації і чому головні монотеїстичні конфесії не включають її у своє вчення – хоча деякі з їхніх послідовників визнають цю очевидність.
До розуміння через досвід.
Часто нові пацієнти або учасники моїх майстер-класів зізнаються:
«Мені дуже хочеться пережити регресію в минулі життя, докторе Вайс, але мені важко прийняти саму ідею реінкарнації».
Якщо ви думаєте так само – ви не одні. Багатьом людям потрібно пояснити цю тему ще до початку самої регресії. У таких випадках це стає важливою частиною терапії та частою темою для обговорення на моїх конференціях і майстер-класах. До виняткового досвіду з Кетрін я дуже скептично ставився до реінкарнації та до ідеї цілющої сили регресії в минулі життя. Навіть після цього мені знадобилося кілька років, щоб наважитися розповісти про свій новий досвід і переконання.
Хоча терапія Кетрін глибоко змінила моє розуміння природи життя і зцілення, я не був готовий ділитися цим. Я вагався, побоюючись, що мої колеги і друзі вважатимуть мене «диваком» або «божевільним».
Водночас я отримував усе більше підтверджень користі терапії минулих життів, працюючи з іншими пацієнтами. Я зрозумів, що мушу припинити сумніви й розібратися в цьому питанні. Я вирушив до медичної бібліотеки в надії знайти додаткову інформацію. Як лікар з раціональним мисленням, звиклий покладатися на ліву півкулю мозку, я вважав це науковим підходом до вирішення проблеми й сподівався знайти підтвердження своєму досвіду. Я подумав: якщо мені випадково вдалося отримати спогади про минулі життя, значить, і інші психіатри, які використовували гіпноз, могли зіштовхнутися з тим самим. Можливо, хтось наважився це пояснити й описати.
Мене розчарувало, що публікацій на цю тему виявилося дуже мало – хоча ті, що були, відзначалися високою якістю. Наприклад, я знайшов праці доктора Ієна Стівенсона про дітей, які, здавалося, пам’ятали деталі своїх минулих життів. Багато з цих деталей були підтверджені подальшими дослідженнями та розслідуваннями. Це було важливо – це надавало переконливе підтвердження самої ідеї реінкарнації. Але публікацій про терапевтичну цінність регресії в минулі життя було ще менше, майже зовсім не було.
Я залишив бібліотеку більш розчарованим, ніж тоді, коли туди прийшов. Як таке можливо? Мій власний досвід вже дозволяв мені висунути гіпотезу: спогади минулих життів можуть бути корисним терапевтичним інструментом для лікування різних психічних, а іноді й фізичних симптомів.
Чому ніхто не ділиться подібним досвідом? Чому професійні біографії майже не згадують про спогади минулих життів, отримані під час гіпнотерапії? Здавалося неймовірним, що тільки я зіштовхнувся з цим. Без сумніву, й інші терапевти переживали щось подібне.
Озираючись назад, я розумію, чого хотів насправді: щоб хтось уже зробив роботу, яку мені тільки належало виконати. Тоді я міг лише ставити собі запитання: чи вагалися й інші спеціалісти так само, як я, продовжуючи дослідження цієї теми? Коли я ознайомився з літературою, я відчув себе розірваним між реальністю власного досвіду і побоюваннями: чи не здадуться мої нові переконання щодо життя після смерті та контактів із духовними наставниками професійно або особисто невідповідними?
Я вирішив шукати інформацію в іншій дисципліні. З курсу релігієзнавства в Колумбійському університеті я пам’ятав, що такі східні традиції, як індуїзм і буддизм, вважають реінкарнацію центральним елементом віри й сприймають минулі життя як реальність. Також я дізнався, що в суфійській гілці ісламу існує чудова традиція, яка виражає віру в реінкарнацію через поезію, танці та спів.
Я не міг повірити, що за тисячоліття історії західних релігій ніхто не згадував про досвід, подібний до мого. Я не міг бути першим, хто зіштовхнувся з цим. Згодом я виявив, що і в юдаїзмі, і в християнстві існують глибокі корені віри в реінкарнацію.
У юдаїзмі протягом тисячоліть зберігалася основоположна віра в реінкарнацію – або гільгул (переселення душ). Це переконання було наріжним каменем юдейської віри приблизно до 1800–1850 року – часу, коли єврейські громади Східної Європи були змушені трансформуватися через потребу «модернізуватися» та стати прийнятними для більш науково орієнтованого західного суспільства. Однак віра в реінкарнацію залишалася фундаментальною і загальноприйнятою до того часу – менш ніж два століття тому. У православних і хасидських громадах віра в реінкарнацію й досі залишається незмінною. Кабала – містичне єврейське вчення, що існує багато століть – наповнена посиланнями на реінкарнацію. Рабин Моше Хаїм Луцатто, один із видатних єврейських мислителів останніх століть, у книзі The Way of God (“Шлях Бога”) пояснює гільгул так: «Одна душа може перевтілюватися багато разів у різних тілах, щоб виправити шкоду, завдану в попередніх втіленнях, і досягти досконалості, недосягнутої раніше».
Досліджуючи християнство, я дізнався, що імператор Костянтин у IV столітті вилучив згадки про реінкарнацію з Нового Заповіту, коли християнство стало офіційною релігією Римської імперії. Ймовірно, він вважав, що ідея реінкарнації підриває імперську стабільність. Якщо люди віритимуть у повторне життя, вони можуть стати менш покірними й законослухняними, , ніж ті, хто вірив в єдиний Страшний суд для всіх.
У VI столітті Другий Константинопольський собор офіційно оголосив віру в реінкарнацію єрессю. Як і Костянтин, церква боялася, що ідея багатьох життів ослабить її вплив, бо вона давала людям «занадто багато часу» на спасіння. Потрібен був страх покарання, щоб контролювати поведінку.
Однак у ранньому християнстві такі мислителі, як Оріген, Климент Александрійський і святий Єронім, вірили в реінкарнацію, як і гностики. Ще в XII столітті християнські катары з Італії та півдня Франції (Окситанії) зазнавали жорстоких переслідувань за свою віру в переселення душ.
Розмірковуючи над усією зібраною інформацією, я зрозумів, що катары, гностики та кабалісти, окрім віри в реінкарнацію, поділяли ще одну важливу ідею: особистий духовний досвід – незалежно від того, що каже релігія або раціональний розум – є цінним джерелом знань і духовної мудрості. Цей особистий безпосередній досвід потужно сприяє духовному та особистісному зростанню. На жаль, через загрозу жорстоких покарань ці групи були змушені тримати свої знання в таємниці. Придушення вчень про минулі життя відбувалося з політичних, а не духовних причин1.
Так я почав розуміти причини. Я й сам боявся можливого «покарання» за свої переконання, якщо наважуся відкрито говорити про них. І все ж я знаю: люди мають право користуватися інструментами для зростання й зцілення. Я бачив у своїй лікарській практиці, як регресія в минулі життя лікує й змінює життя. Також я знаю, що пацієнти стають більш цілісними, корисними для своєї родини й суспільства. Вони здатні віддавати більше.
Навіть після публікації книги Багато життів – багато вчителів я очікував негативної реакції. Я думав, що лікарі сміятимуться з мене, моя репутація постраждає, і навіть, можливо, моя родина мала б через це страждати. Але мої страхи виявилися марними. Хоча пара колег саркастично зауважили: «Бідолашний Браян, з’їхав з глузду», насправді я здобув нових друзів. Я почав отримувати чудові листи від психіатрів і психологів з усієї країни, які мали подібний досвід – але не наважувалися розповісти про нього публічно.
Це стало для мене важливим уроком. Я набрався сміливості задокументувати й представити свій досвід широкій публіці та професійній спільноті – і моєю винагородою стало не лише визнання, але й знання. Я зрозумів, що знання не завжди приходить із книг чи наукових статей. Його можна здобути, досліджуючи власний досвід. Інтуїція здатна привести нас до інтелекту – і навпаки: розум і інтуїція можуть збагачувати та надихати одне одного. У моєму випадку саме так і сталося.
Я розповідаю про це тому, що ваші внутрішні сумніви, ця напруга між інтелектуальними переконаннями та особистим досвідом – можливо, дуже схожі на мої. У багатьох людей був подібний шлях, схожі переживання та віра – можливо, навіть у більшої кількості, ніж ви можете собі уявити. Багато з них теж не наважуються ділитися цим відкрито – з тих самих причин, що й ви. А деякі все ж таки діляться, але в конфіденційній обстановці. Важливо зберігати відкритість розуму і довіру до власних почуттів. Не дозволяйте догмам чи чужим поглядам применшувати значущість вашого особистого досвіду й вашого сприйняття реальності.
Доктор Брайан Вайс. «Крізь час». Перше видання. М’яка обкладинка, видавництво «Вергара». Сторінки 45–50.
Переклад українською: Вікторія Слатіна.
Примітка:
1 Ознайомтеся з книгою Reincarnation: The Phoenix Fire Mystery (Реінкарнація: Таємниця Вогню Фенікса) авторів Кренстона та Хайда – блискуче дослідження політичної та соціальної історії сприйняття ідеї реінкарнації на Заході.